У маленьких містечках підлітки щодня стикаються з викликами, про які дорослі часто навіть не здогадуються. Особливо це стосується молоді, яка має досвід вживання наркотиків або перебуває у вразливих життєвих обставинах.
Саме тому AFEW-Україна та БФ “Повернення до життя”у межах проекту “Екстрена підтримка послуг з профілактики ВІЛ та СРЗП для підлітків, які мають досвід вживання наркотиків під час війни та в післявоєнні часи в Україні” працюють над тим, щоб забезпечити доступ до ВІЛ-сервісів для підлітків, які вживають наркотики (ПВН), їхніх партнерів та близького оточення — не лише у великих містах, а й у малих громадах по всій Україні.
Але навіть у маленьких містечках є ті, хто не боїться брати відповідальність, допомагати іншим, ділитися знаннями та власним досвідом. Одна з них — 17-річна лідерка проєкту з Знам’янки, яка вже сьогодні підтримує своїх однолітків, говорить про важливе й змінює простір навколо себе.
ʼУ розмові вона поділилася тим, як прийшла до активної участі, чому її захоплює психологія та чому бути лідеркою — це не завжди легко, але завжди важливо.
— Як тебе звати, скільки тобі років і звідки ти родом?
Мені 17 років. Спочатку я жила у селі неподалік Знам’янки. Потім приїхала сюди по навчанню — батьки хотіли, щоб я вчилась у 12-му професійному ліцеї. А вже у 2023 році переїхала до бабусі і з того часу тут живу.
— Чим ти захоплюєшся? Чи є в тебе хобі?
Я люблю читати і співати — цим захоплююсь ще зі школи, буквально з перших класів. Мені також дуже цікава психологія — це справді приваблює. Ще трохи цікавлюсь малюванням, але найбільше хотіла б пов’язати своє майбутнє з психологією. Крім того, мені подобається фотографія — думаю, це теж моє хобі.
— Як ти розумієш, хто такий лідер серед підлітків?
Це людина, яка «наповнює» — допомагає іншим навчатися. Якщо потрібно, може підказати, пояснити. Вона ближча до інших учасників і водночас активно взаємодіє з консультантами.
— Як ти дізналась про діяльність, яка відбувається у ліцеї, і як відбувся твій перший візит у Повернення до життя?
До нас у ліцей прийшла психологиня Оксана (Оксана Рац) і розповіла про заняття. Вона провела кілька інтерактивних ігор, пояснила, про що ми зможемо дізнатися і що отримаємо. Стало цікаво, тому ми з друзями вирішили прийти. Перший раз було трохи страшно — нові люди, незвично. Але потім мені сподобалося, і я почала приходити частіше.
— Які активності тобі найбільше подобаються?
Найбільше подобаються інтерактиви — коли ми краще знайомимось один з одним, укріплюємо знання. Також люблю квести, бо вони веселі й допомагають повторити те, що вже знаєш. І хоча пікніки та походи до парку теж класні, я більше люблю саме активності, де можна взаємодіяти та змагатися — але по-дружньому.
— Чи є щось, чого ще не було, але тобі хотілося б спробувати?
Чесно кажучи, навіть не знаю, що б ще додати. Наші консультанти дуже активні, завжди щось вигадують. Наприклад, до нас приходила лікарка (Лілія Бак, працює медичним консультантом в фонді), робила маски, дивилась структуру волосся під спеціальним приладом. Завжди щось нове й цікаве.
— З якими викликами ти стикаєшся як лідерка?
Наша група дуже різноманітна — є як 14-річні, так і старші. Іноді хтось сміється з тем, які обговорюємо, хтось розуміє краще, хтось гірше. Спочатку було складно — вся увага на тобі, було трохи ніяково. Але з часом звикла, особливо коли розумієш, що всі свої. Навіть новенькі швидко вливаються в колектив.
— Ти береш участь в аутріч-активностях? Наприклад, коли спілкуєшся з підлітками на вулиці?
Так, я теж цим займаюсь. У мене є візитки, анкети. Люди охоче йдуть на контакт. З 15 осіб хіба що одна-дві можуть відмовитися. Решта беруть матеріали, відповідають на запитання — проблем із цим немає.
— Чи трапляється, що підлітки не знають елементарних речей про здоров’я?
Так, і навіть дорослі іноді не знають, як передається ВІЛ або куди звернутися, щоб пройти тестування. Я підходила і до 18-річних, і до тих, кому вже 20+. Іноді дивуєшся, наскільки мало базових знань про ВІЛ і контрацепцію у людей.
Подібні історії надихають — вони показують, що зміни починаються не з гучних лозунгів, а з щирої участі, емпатії та готовності бути поруч. Лідерство не завжди вимагає гучних слів — іноді достатньо просто бути тією людиною, до якої можна звернутися, яка підтримає й поділиться знаннями. І саме такі молоді люди — рушійна сила змін у своїх громадах.
