У рамках спільної кампанії AFEW International та AFEW-Україна “16 днів проти насильства” у листопaді наша команда провела онлайн зустріч-інтерв’ю з Оксаною Рац на тему “Червоні прапорці у стосунках – ознаки, причини та як їх розпізнати.”
Пані Оксана — практикуючий психолог із 17-річним досвідом у сфері освіти. З початку повномасштабного вторгнення долучилася до волонтерської роботи в психологічному хабі Знам’янської громади, надаючи підтримку місцевим мешканцям та переселенцям.
Спільно з ОБФ “Повернення до життя” та AFEW-Україна пані Оксана реалізує проєкти соціальної й психологічної підтримки підлітків.
У інтерв’ю ми розкриваємо такі важливі теми як:
- Відмінності токсичних стосунків у підлітків і дорослих, а також поведінкові ознаки контролю та насильства.
- Ризики для підлітків із ключових спільнот, включно з впливом дискримінації на здатність звертатися по допомогу.
- Поради щодо розпізнавання “червоних прапорців” у стосунках та доступні ресурси для підтримки.
- Роль батьків і педагогів у попередженні насильства та можливість трансформації токсичних взаємин.
- Фактори здорових стосунків і вплив проєкту на підтримку підлітків.
Питання 1:
Пані Оксано, наскільки відрізняються токсичні стосунки та їх ознаки у підлітків і дорослих? У чому, наприклад, полягає відмінність?
Однозначно важливо розділяти ці категорії. Дорослі, як правило, частіше ініціюють токсичні стосунки, оскільки їх маніпуляції зазвичай більш продумані. Вони вже мають досвід і розуміють, як використовувати слабкі сторони партнера. Підлітки ж можуть бути рушіями токсичних стосунків несвідомо – це часто результат того, що вони засвоїли в сім’ї чи соціальному середовищі. Якщо дитина зростала в оточенні, де були токсичні стосунки, то вона просто відтворює цей досвід.
Питання 2:
Які поведінкові ознаки можуть свідчити про майбутній контроль або насильство у стосунках?
Найголовніше – це порушення прав і свобод. Наприклад, обмеження в комунікації, коли хтось контролює, з ким можна чи не можна спілкуватися, або намагається впливати на зовнішній вигляд чи емоційні прояви. Це вже сигнал до майбутнього контролю.
Щодо насильства – часто воно починається з дрібних проявів: “жартівливі” приниження, зокрема на публіці, штовхання, псування речей. У деяких випадках це можуть бути фізичні дії, як ляпаси чи душіння. Це порушення фізичних кордонів і ознака небезпеки.
Питання 3:
А чи можуть вербальні жарти або критичні зауваження стати сигналом до майбутнього емоційного насильства?
Так, але потрібно відрізняти конструктивну критику від вербальної агресії. Конструктивна критика передбачає пояснення помилок і пропозиції їх виправлення. Наприклад: “Твій підхід не спрацював, але якщо зробити так, результат буде кращим”.
Натомість, вербальна агресія включає табуйовану лексику, персональні образи або узагальнення, які принижують. Особливо небезпечно, коли це відбувається публічно, бо людина втрачає почуття власної гідності. У підліткових групах це може проявлятися як глузування, що викликає емоційний дискомфорт і бажання ізолюватися.
Питання 4:
Як відрізнити звичайний конфлікт у стосунках від тривожних проявів, які можуть свідчити про насильство?
Головний показник – імпульсивність та агресивність у спілкуванні. Якщо хтось не дає можливості висловитися, перебиває, наполягає лише на своїй думці – це вже тривожний сигнал.
Звичайний конфлікт передбачає повагу до іншої думки, відсутність особистих образ чи табуйованої лексики. Натомість токсичні ситуації часто включають узагальнення: “Всі ви такі”, або коментарі, що зачіпають національність, гендер чи зовнішність. Це не сприяє вирішенню конфлікту, а лише його поглиблює.
Питання 5:
Чи є специфічні ризики у стосунках для підлітків або дорослих із ключових спільнот, наприклад, ЛГБТ+, людей із інвалідністю чи ВІЛ-позитивним статусом?
Так, ці категорії знаходяться в групі ризику. Люди з особливими освітніми чи фізичними потребами часто стають жертвами маніпуляцій та дискримінації. В умовах війни, коли зросла кількість травматизацій, ми лише починаємо звикати до цих викликів.
Для ЛГБТ+ спільноти, наприклад, часто характерним є шантаж публічністю чи погрози розголошення особистої інформації. Це також стосується людей із ВІЛ-позитивним статусом, які можуть приховувати свій діагноз, щоб уникнути дискримінації. Тому маніпуляції і насильство над ними часто базуються на їхній вразливості.
Питання 6:
Як дискримінація і стигма впливають на здатність цих людей звертатися за допомогою?
Це залежить від багатьох чинників, зокрема від рівня самооцінки та соціального оточення. Якщо людина раніше мала нормальний рівень самооцінки, то навіть після травматичної ситуації вона може адаптуватися за умов належного супроводу.
Проте люди, які виросли у середовищі заниженої самооцінки та домінантної поведінки дорослих, зазвичай сприймають дискримінацію як норму і не звертаються за допомогою. Вони можуть вважати, що “так і має бути”.
Саме тому профілактична робота є критично важливою. Ми вже працюємо над цим у школах, дитсадках, громадських організаціях, щоб люди з раннього віку знали про свої права та свободи.
Питання 7:
Які поради ви могли б дати підліткам із ключових спільнот для розпізнавання ознак токсичних стосунків?
Насамперед варто звертати увагу на такі сигнали:
- Підвищений голос – демонстративно авторитарний тон у спілкуванні.
- Насмішки – саркастичні чи принизливі коментарі, навіть у вигляді “жартів”.
- Фізичні маніпуляції – недоречні дотики, пошкодження речей, які належать людині.
- Контроль і обмеження – спроби впливати на те, з ким спілкуватися або що робити.
Підліткам важливо пам’ятати: порушення їхніх прав чи обмеження свобод – це вже сигнал про токсичність у стосунках.
Питання 8:
Що робити, якщо підліток опинився у складній ситуації? Де знайти допомогу?
Найперше, я б рекомендувала звернути увагу на громадські організації. Зараз їх кількість значно зросла завдяки підтримці закордонних донорів. Вони надають різнопланову допомогу – психологічну, медичну, юридичну. Їх можна знайти в соціальних мережах або просто через пошук у Google. Зокрема, є організації, які спеціалізуються на роботі з вразливими категоріями підлітків. Наприклад, такі платформи, як Тінерджайзер, допомагають розкрити важливі теми, включно з булінгом та іншими проблемами.
Питання 9:
Яка роль батьків, опікунів та вчителів у запобіганні насильству над підлітками?
Роль дорослих є надзвичайно важливою. Це, насамперед, просвітницька діяльність: батьки та вчителі повинні вміти розпізнавати сигнали тривоги, наприклад, уникання контакту, зміну поведінки, self-harm або інші прояви. Інколи батьки навіть не помічають очевидних змін, як-от постійне носіння одягу з довгими рукавами чи уникання розмов. Проведення круглих столів, бесід із батьками, індивідуальні консультації – усе це сприяє своєчасному виявленню проблем і їх вирішенню.
Питання 10:
Чи можна змінити токсичні стосунки, якщо вони вже сформувались?
З мого досвіду, лише 30% таких стосунків можуть бути врятовані за трьох умов:
- супровід психолога, який є об’єктивною третьою стороною;
- готовність обох сторін слідувати домовленостям;
- бажання цінувати одне одного як особистість.Без цих компонентів, на жаль, змінити токсичну динаміку дуже важко.
Питання 11:
Які основні поради ви б дали підліткам для побудови здорових стосунків?
Я виділяю п’ять ключових компонентів:
- Емоційний комфорт: жодного страху чи постійної напруги.
- Фізична безпека: відсутність загроз здоров’ю.
- Соціальна адаптація: розширення кола друзів, підтримка у суспільстві.
- Професійний розвиток: можливість самореалізації через творчість, навчання, хобі.
- Повага до особистості: здорові стосунки сприяють зростанню впевненості в собі.
Питання 12:
Що робити, щоб зміцнити самооцінку підлітка?
Варто пам’ятати, що кожна людина має права і свободи. Порушення цих прав – сигнал SOS. Розвивати самооцінку допомагають участь у різноманітних гуртках, секціях чи проектах. Це можуть бути творчі, спортивні чи освітні ініціативи, які відкривають нові здібності підлітка і дозволяють йому відчути свою значущість у суспільстві.
Ці прості, але важливі кроки можуть значно покращити якість життя підлітків і допомогти їм уникнути небезпечних ситуацій.
Отже, важливою складовою добробуту підлітків, особливо з вразливих груп, є формування здорових стосунків і виявлення токсичних динамік. Ключовими факторами є емоційний комфорт, повага до особистих кордонів і створення підтримуючого середовища, які допомагають у розвитку самооцінки та запобіганні насильству. Програми та ініціативи, що надають підтримку, емоційну допомогу та надають можливості для самовираження, є важливими інструментами для допомоги підліткам у подоланні цих викликів. Заохочення відкритого спілкування, зміцнення впевненості в собі та доступ до корисних ресурсів допомагають молоді розвивати навички та впевненість, необхідні для формування здорових і позитивних стосунків.
