Щоб уникнути літньої спеки, у Кахеті, в село Гремі, ми виїжджаємо рано вранці. У машині на задньому сидінні я та Важа Касрелішвілі, представник НПО «Танадгома», а поруч з водієм сидить 32-річний Ладо. Кілька місяців тому він активно вживав наркотики та алкоголь, ризикував здоров’ям, був засуджений до чотирьох років позбавлення волі. Зараз у нього ремісія, і наша місія довезти Ладо до психо-соціального реабілітаційного заміського центру в Гремі – в Грузії це єдина установа такого типу. Там нас зустріне ще один реабілітант та інструктор-консультант Вано Ратіані.

Ладо вирішив назавжди попрощатися з наркотиками й алкоголем. Впоратися з цим важким завданням йому допоможуть фахівці реабілітаційного центру. Ладо каже, що він готовий винести фізичний і душевний дискомфорт. Мобільний телефон, з яким він ніколи не розлучався, залишив удома, щоб на час втратити зв’язок із зовнішнім світом і застрахуватися від «спокус».

Залежність Ладо – алкоголізм і наркоманія – це ланцюг його особистих трагічних послідовностей. Спочатку померли батько та мати, а потім від передозування померла і молода дружина. Ладо впав у депресію та втратив мету в житті.

По дорозі до центру заїжджаємо за Леваном Гвініашвілі. Він також мав залежність, а зараз має свою історію одужання.

З квітня 2016 року інструктори-консультанти Леван і Вано допомогли кільком клієнтам подолати психологічну залежність. Були й такі випадки, коли прийшли отримати допомогу, не витримували та поверталися до старого способу життя.

У реабілітаційному центрі є ще один співробітник – психолог, який час від часу приїздить у Гремі.

У машині ми спеціально говоримо про сервіси центру так голосно, щоб напівсонний Ладо нас чув.

«Поки у нас немає ідеальних умов, можемо прийняти тільки трьох осіб, проте, як тільки ремонт завершиться, у вересні, зможемо обслуговувати 12-13 клієнтів. Будівлю центру ми придбали за рахунок власних коштів нашої організації. Так що, Гремі став невід’ємною частиною великого проекту – «Права і здоров’я уразливих груп населення: заповнюючи прогалини». Мета проекту – забезпечення прав людини для споживачів наркотиків шляхом зміни ставлення суспільства та державної політики, а також поліпшення послуг, до яких вони можуть отримати доступ. Фінансовою підтримкою нас забезпечує Міністерство закордонних справ Королівства Нідерландів через Міжнародний благодійний фонд «СНІД Фонд Схід-Захід» (AIDS Foundation East-West – AFEW-Україна)», – говорить Важа Касрелішвілі.

Ідея психосоціального центру у Важі Касрелішвілі з’явилася 2001 році після того, як одного разу в Польщі він дізнався про мережу таких центрів. 2 роки тому, під час візиту в Україну, йому довелося потрапити в реабілітаційний центр у селі Плоске, де з місцевими реабілітантами Важа прожив два тижні.

«Я дізнався, наскільки ефективний цей тип центрів, побачив людей, які успішно пройшли процес реабілітації. Сьогодні їм приносить адреналін не наркотик, а тверезе життя».

У Грузії працює тільки два методи лікування від залежності – детоксикація та замісна терапія, яка призначена тільки для людей з опіоїдною залежністю. Пацієнти не можуть дозволити собі довгострокові реабілітаційні послуги, так як в Грузії немає цілодобових центрів. Однак, практика показує, що найкращі результати на цьому шляху бувають саме в центрах, віддалених від марнот міста, де за допомогою фахівців, крок за кроком, люди із залежністю повертаються до свого реального життя, в сім’ю та суспільство.

Унікальність реабілітаційного центру в Гремі в тому, що він ізольований від міського середовища, у центра є власний великий двір з потенціалом для розміщення соціальних підприємств та арт-терапії. Інструкторами тут працюють люди, які вже пройшли тернистий шлях вживання наркотиків – це полегшує роботу з клієнтами.

У центрі «Танадгома» обслуговують і людей з алкогольною залежністю. Перший реабілітант був саме таким. Зараз у нього всю добре, він показав прекрасні результати реабілітації.

Гремі нас зустрічає спокоєм. Будівля центру триповерхова, зі свіжими слідами ремонту на вікнах.

У Ладо велика сумка в машині. Схоже, він вирішив залишитися надовго. Він не відразу входить в будинок. Курить у дворі. Його не турбують – нехай адаптується. Потім запрошують, просять пред’явити посвідчення особи, знайомлять із правилами поведінки в центрі.

Всі послуги центру, в тому числі й харчування, безкоштовні. Щоб потрапити в центр бажано не мати фізичної залежності від хімічних речовин і алкоголю, а мати бажання одужання.

«Для відновлення сил і повного одужання людини не вистачає бажання її рідних і близьких. Вона повинна хотіти сама. Вона повинна бути втомленою від залежності. Якщо хто-небудь захоче покинути центр, ворота завжди відкриті. Якщо порушуються тутешні правила, наші дороги розходяться. Відповідно до режиму, підйом о дев’ятій годині ранку, ввечері, об одинадцятій – сон. Весь день завантажений різними активностями: медитація, прибирання, групова терапія, письмова робота, перегляд і розбір фільму, обговорення «кроків» тощо. Ми не говоримо про політику, не одержимі минулим, ми не обманюємо себе й один одного», – пояснює консультант-інструктор Леван Гвініашвілі.

Колись і Леван вживав наркотики, доведений «Джеффом» до хвороби Паркінсона, він пройшов лікування. Став активістом спільноти споживачів наркотиків, а потім інструктором у центрі.

На другий поверх центру піднімаємося по грубих дерев’яних сходах. При фінансуванні ЄС незабаром тут буде спальня. Дві кімнати готують для жінок-споживачок.

На першому поверсі залишиться їдальня й адміністративні кімнати, на третьому – спортивне обладнання, у дворі – кут вже обраний – додаткова будівля для студії кераміки й арт-терапії.

«У нас буде город, заведемо собаку, бджіл, зробимо парник. Це й є терапія. Крім того, будемо дбати про реалізацію своїх продуктів, отримані кошти підуть на потреби центру і його клієнтів. Зараз нам допомагають донори, але це тимчасово. Треба думати про майбутнє», – каже Важа Касрелішвілі.

Наближається обідня пора. Кухарка – місцева жителька. Загалом, населення села лояльно ставиться до роботи центру.

Під час їжі Ладо мовчить, але коли включаю диктофон, не стримує сліз. Розповідає, як втратив своїх близьких і себе.

Ладо більше не хоче так жити: «24 години тільки й думав про те, як дістати гроші. Я був здатний на все. Я вийшов з в’язниці, зіпсував нерви, у мене болісні головні болі … Гремі – мій шанс».

Інструктор-консультант Вано Ратіані не робить ранніх прогнозів, що буде з Ладо. Усе залежить від того, чи визнає він свою хворобу, чи зможе жити в суворому режимі, як переживе перші важкі дні. Якщо не «встоїть», захоче піти, його навчать, як правильно відійти від кола людей, які вживають наркотики й алкоголь.

«Перший крок «12 кроків» починається з визнання слабкості своєї власної хвороби, потім йде подяка тим, хто нас прийняв, вибачення родині тощо. Ми глибоко втручаємося у чуже життя, але якщо людина нас почує, вона зможе почати все з нової сторінки», – впевнений Вано Ратіані.

Його психосоціальна реабілітація пройшла в Україні. Раніше були короткі ремісії, напружені стосунки з поліцією, в’язниця, метадоновая замісна терапія. Сьогодні він щасливий, що може допомагати іншим людям впоратися з тими ж проблемами.

«Сподіваюся, що наш центр стане зразком наслідування для інших. Залежність – хвороба, і світ з цим згоден. Тепер наша черга повірити», – каже Важа Касрелішвілі на зворотному шляху до Тбілісі.

Ірма Кахурашвілі, Тбілісі, Грузія, для AFEW-Україна