Нещодавно до київського офісу AFEW-Україна завітав наш давній друг, колега та ментор для сотень соціальних працівників — Арсеній Павловський.

Ця зустріч стала для нас особливою подією, адже за понад 20 років спільної роботи Арсеній став для нашої команди кимось значно більшим, ніж просто запрошеним експертом.

Хто такий Арсеній Павловський?

Це психолог, магістр у галузі клінічної психології зі спеціалізацією у психології здоров’я, а також магістр у галузі соціальної роботи. У практиці спирається на наративний підхід, орієнтований на рішення, та інші колаборативні підходи.

Арсеній спеціалізується на клінічній психології та короткостроковій терапії (член EBTA) і вже два десятиліття допомагає підліткам у найскладніших життєвих обставинах — зокрема тим, хто має досвід вживання психоактивних речовин (ПАР) і часто звертається за допомогою недобровільно.

Наша історія з Арсенієм розпочалася ще у далекому 2004 році. Він стояв біля витоків багатьох інноваційних методик зменшення шкоди, навчав перших аутрич-працівників у проєкті «Глобус», а з 2012 року став невід’ємною частиною великих програм AFEW-Україна та Лікарів Світу (Нідерланди), таких як «Bridging the Gaps». Його тренінги, мікропрактики консультування та авторські посібники й сьогодні є «золотою базою» для фахівців, які шукають шлях до довіри підлітка.

Підтримка під час війни: від Латвії до України

Сьогодні Арсеній продовжує свою місію в нових реаліях. Він активно підтримує українських підлітків, які були змушені через війну переїхати до Латвії, допомагаючи їм адаптуватися та знайти опору. Водночас він залишається поруч із нашою командою як супервізор проєкту «Поза межами травми…», надаючи неоціненну професійну підтримку українським фахівцям, які щодня стикаються з болем та викликами війни.

Ми скористалися нагодою його візиту до Києва, щоб обговорити найгостріші питання: як змінилися підлітки, чому тиск не працює і як фахівцю зберегти себе, залишаючись «у тому самому човні» з клієнтом.

Читайте повну версію нашої розмови нижче.

— Що може зробити фахівець або соціальний працівник уже сьогодні, щоб бути більш ефективним у роботі з підлітками в умовах війни?

Найважливіше сьогодні — бути чесним. Зараз і підліток, і фахівець перебувають в одному човні, ми всі живемо в однакових складних умовах. Фахівець має показувати приклад того, як можна впоратися з проблемами, не приховуючи власного людського досвіду. Якщо ваші переживання збігаються, про це можна і варто говорити. Це вибудовує довіру. У мирний час поради дорослого часто сприймаються як повчання, але зараз ми разом намагаємося вистояти і знайти вихід. Це створює рівні, конструктивні умови для спілкування.

— Яка одна порада для тих, хто вперше стикається з підлітком, який вживає ПАР?

Головне — втриматися і не починати одразу діяти. Перший імпульс дорослого — негайно щось зробити, аби він припинив вживання. Але це неефективно і просто псує стосунки. Потрібно прийняти ситуацію такою, як вона є. Підліток, який почав вживати, на початкових етапах отримує від цього більше суб’єктивного «позитиву», ніж негативу, і в нього на це були свої причини. Замість того, щоб давати брошуру «Як кинути», спробуйте зрозуміти його мотивацію та оцінити конкретні ризики для здоров’я.

— Які помилки найчастіше роблять дорослі, намагаючись «допомогти»?

Це тиск та осуд. Підліткова культура — це культура протесту, тому на тиск підліток просто відповість розривом контакту. Часто фахівці чи батьки намагаються «полагодити» дитину, аби позбутися власного дискомфорту від ситуації. Але тут потрібне радикальне прийняття: мої можливості вплинути на його поведінку обмежені. Треба спочатку будувати стосунки, а не лікувати. Якщо підліток відчує, що його не тиснуть, він сам згодом розповість про свої проблеми та попросить поради.

— Ви багато працюєте з підлітками, які прийшли на консультацію недобровільно (через поліцію чи школу). Як знайти підхід до них?

Це парадоксальна ситуація: його примусили, але він все ж прийшов. У таких підлітків зазвичай є стратегія — мовчати або заперечувати. Тут допомагає валідація його протесту. Можна сказати: «Ти маєш право бути незгодним із тим, що тобі потрібна допомога». Іноді підлітки мають рацію, коли кажуть, що допомога потрібна батькам, а не їм.

Якщо ж його зобов’язала поліція, у нього є зрозуміла мотивація — щоб від нього «відчепилися». Ми можемо використати це конструктивно: давай обговоримо, що треба змінити, щоб система більше тебе не турбувала. Головне — зрозуміти сенс його протестної поведінки, а не просто боротися з його «захисними механізмами».

— Що варто змінити у підходах на рівні сервісів та громад, щоб підлітки дійсно отримували допомогу?

Потрібна надзвичайна чутливість до потреб, які змінюються дуже швидко. Те, що працювало три роки тому, сьогодні вже не мотивує. Потрібно залучати самих підлітків до створення проєктів. Зараз молодь уже звикла до лозунгів «не бійся просити про допомогу», вони знають про чат-боти та онлайн-підтримку. Але важливо стежити за контентом у соцмережах — той самий TikTok має величезний вплив, і не завжди корисний. Фахівці мають бути там, де підлітки, і розуміти їхні субкультури, що постійно трансформуються.

— Що дає вам відчуття, що ця робота має сенс навіть у таких складних умовах?

Мене надихає, коли вдається зберегти професійну позицію навіть тоді, коли людські емоції зашкалюють. Наприклад, коли вдається не «мочити» підлітка за його дивні чи навіть неприйнятні фантазії, а зрозуміти, звідки вони взялися і яку порожнечу він намагається ними заповнити.

А ще сенс дають результати через роки. Нещодавно мені написала дівчина, з якою ми працювали, коли їй було 16. Зараз їй 20, вона вчиться в університеті в Латвії, опанувала мову, але не втратила зв’язок з Україною і хоче бути корисною тут. Такі моменти, коли бачиш, що твій внесок допоміг людині обрати гідне життя, надихають найбільше.

Розмова з Арсенієм ще раз нагадала нам: у роботі з підлітками немає універсальних рішень — є довіра, прийняття та готовність бути поруч. Саме щирий контакт, повага до досвіду молодої людини та чутливість до її потреб створюють простір, у якому можлива справжня підтримка і позитивні зміни.